Чтение онлайн

Запитання. А може, це були гримаси? Ти знаєш, який вигляд має обличчя людини, коли з нею станеться напад епілепсії?

Відповідь Бертона. Так. Я бачив такий напад. Розумію. Ні, це було щось зовсім інше. Під час епілепсії бувають конвульсії, судома, а тут я бачив рухи цілком зграбні, плавні й безперервні, мелодійні, якщо можна так сказати. Ну і обличчя. З обличчям було те саме. Неймовірно, але одна його половина була весела, а друга — сумна, одна відбивала погрозу, а може, переляк, а друга — тріумф чи щось подібне. Саме таке обличчя було в того малюка. Я пробув там зовсім недовго. Секунд десять, а може, й навіть менше.

Запитання. І ти хочеш сказати, що встиг розгледіти все за такий короткий час? До речі, звідки ти знаєш, скільки це тривало? Ти що, дивився на годинник?

Відповідь Бертона. Ні. На годинник я не дививсь. Але я літаю вже шістнадцять років. У моїй професії треба вміти відчувати час з точністю до секунди — виробляється рефлекс. Особливо це потрібно при посадці. Пілот, що не може в будь-якій ситуації визначити, скільки тривало те чи інше явище, п’ять чи десять секунд,— нічого не вартий. Те ж саме стосується спостережливості. Людина з_ роками починає схоплювати все в якнайкоротші проміжки часу.

Запитання. Більше ти нічого не бачив?

Відповідь Бертона. Бачив. Але цього я вже не пам’ятаю так детально. Можливо, доза виявилася для мене надто великою. Мозок мій немовби закупорився. Туман почав затягувати «діру», і я змушений був набрати висоту. Але як і коли це зробив, не пам’ятаю. Уперше в житті я мало не капотував. У мене так тремтіли руки, що я не міг як слід тримати штурвал. Здається, я щось кричав і викликав базу, хоча знав, що зв’язку немає.

Запитання. Ти пробував тоді вернутися?

Відповідь Бертона. Ні. Бо зрештою, вибравшися з пастки, я подумав, що, може, Фехнер потрапив у якусь із цих «дір». Знаю, це звучить безглуздо. Але я так думав. Якщо вже таке коїться, вирішив я, то, може, мені пощастить знайти й Фехнера. Тому я поклав собі оглянути всі «діри», які тільки вдасться. Те, що я побачив у третій з ряду, так ошелешило мене, що я ледве підняв машину вгору і зрозумів: це мені не під силу. Я більше не міг. Я повинен це сказати, хоча вам відомо й так. Мені стало млосно, до горла підкотила блювота. Раніше зі мною такого не бувало. Мене ніколи не нудило.

Запитання. Тобі не здається, Бертон, що це був симптом отруєння?

Відповідь Бертона. Можливо. Не знаю. Але те, що я побачив за третім разом, я не вигадав, і цього не поясниш ніяким отруєнням.

Запитання. Звідки ти можеш про це знати?

Відповідь Бертона. Це була не галюцинація. Адже галюцинація — це те, що витворює мій власний мозок, так чи ні?

Комісія. Так.

Відповідь Бертона. Отож-бо. А такого він не міг витворити. Я в це ніколи не повірю. Мій мозок на таке не здатен.

Комісія. Розкажи якнайдокладніше: що це було?

Відповідь Бертона. Спершу я хочу почути, як комісія оцінює те, що я вже розповів.

Запитання. Яке це має значення?

Відповідь Бертона. Для мене — принципове. Я ж вам уже сказав, що побачив таке, чого ніколи не забуду. Якщо, комісія визнає, що в моєму повідомленні є хоч один процент правди, і вирішить розпочати відповідне дослідження Океану, то я розповім усе. Але якщо комісія вважає це маячнею, я не скажу більше ні слова.

Запитання. Чому?

Відповідь Бертона. Бо мої галюцинації, хоч би які вони були страхітливі,— це моя особиста справа. А от досвід мого перебування на Солярісі — ні.

Запитання. Чи означає це, що ти відмовляєшся далі відповідати на будь-яке наше запитання, поки компетентні органи експедиції не приймуть належного рішення? Адже ти, звичайно, розумієш, що комісія не уповноважена негайно щось ухвалювати?

Відповідь Бертона. Так».

На цьому закінчувався перший протокол. Був іще фрагмент другого, складеного через одинадцять днів.

«Голова. …беручи все це до уваги, комісія в складі трьох лікарів, трьох біологів, одного фізика, одного інженера-механіка й заступника начальника експедиції дійшла висновку, що випадки, про які розповів Бертон, є проявом галюцинаторного синдрому, спричиненого отруйною атмосферою планети, з симптомами потьмарення свідомості, супроводжуваними збудженням асоціативних зон кори головного мозку, і що в реальній дійсності цим подіям ніщо або майже ніщо не відповідало.

Бертон. Вибачте. Що означає «ніщо або майже ніщо»? Що це — «майже ніщо»?

Голова. Я ще не закінчив. Окремо до протоколу занесено votum separatum доктора фізики Арчібальда Мессенджера, який заявив: те, про що розповів Бертон, могло, на його думку, відбутися насправді й потребує ретельного дослідження. Тепер усе.

Бертон. Ви не дали відповіді на моє запитання.

Голова. Все дуже просто. «Майже ніщо» означає, що певні реальні, явища могли спричинити твої галюцинації, Бертон. Наприклад, у вітряну ніч навіть цілком нормальній людині хитливий кущ може видатися чимось живим. То що ж говорити про чужу планету, та ще коли мозок дослідника перебуває під впливом отрути! Це не докір тобі, Бертон. Хотілося б знати, як ти сам ставишся до того, що тут було сказано?

Бертон. Спершу я хотів би довідатися, чи буде зроблено якісь висновки з votum separatum доктора Меесенджера.

Голова. Практично ніякі. Очевидно, дослідження в цьому напрямку ніхто не проводитиме.

Бертон. Чи нотується в протоколі зміст нашої розмови?

Голова. Так.

Бертон. У такому разі я хотів би з цілковитою певністю заявити, що комісія проявила неповагу не до мене — на мене тут можна не зважати,— а до самого духу експедиції. Я підтверджую те, що сказав під час першої розмови, і на подальші запитання відповідати відмовляюсь.