Чтение онлайн

Мудрість світу тисячоліттями шукала Правду. Найкращі, найдопитливіші представники людства (ось вони – “мудреці”) невтомно вишукували її, спрямовуючи очі свої у напрямку до духовного Сходу, сподіваючись побачити, просвітитися світлом Істини. І зоря Господня таки привела їх (як приводить і донині) до Сонця Правди – Христа! “І звів я очі свої, та й побачив”, – говорить пророк (див. Захарії 2.5). “А для вас, хто Ймення Мойого боїться, зійде Сонце Правди та лікування в проміннях Його”, – вторує йому інший (Малахії 4.2). “Велике милосердя нашого Бога, що Ним Схід із висоти нас відвідав, щоб світити всім тим, хто перебуває в темряві й тіні смертельній, щоб спрямувати наші ноги на дорогу миру”, – підтверджує і Лука (Лк. 1.78–79)…

Блаженної пам’яті отець Олександр Мень у відомій праці своїй “Історія релігії” зазначає:

“На протязі сторіч люди обійшли безліч доріг та стежинок; вони випробували і зважили майже усе, що в стані був охопити людський дух, – від світозаперечуючої містики до богозаперечуючого матеріалізму. І лише тоді, коли шляхи ці були пройдені і пошуки вичерпані, настала, висловлюючись біблійною мовою, “повнота часу”. Світ виявився поставленим перед Відкриттям найбільших таємниць, і людині були вказані шляхи до досконалого життя…”

Мудрість світу, якщо це дійсно мудрість, неодмінно приходить до Премудрості Божої. Ті, хто з надією споглядають на Схід, – неодмінно побачать Світло. “Бо кожен, хто просить – одержує, хто шукає – знаходить, а хто стукає – відчинять йому” (Мф. 7.8).

Паст'eр якось висловився так: “Я молюся в своїй лабораторії”. Молюся не в розумінні лише прямої, безпосередньої молитви, але в розумінні пізнання Бога, відновлення зв’язку із Ним. Творець пізнається через Своє творіння, як і сказано: “Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме” (Рим. 1.20). І неупереджений дослідник, навіть будучи вихованим на традиціях войовничого атеїзму, якщо буде щирим перед самим собою, обов’язково приходить до цієї “дитинки мужеської статі”, до просвічуючої усе віри.

“Дві речі у цьому світі вражають мене, – в захоплені написав філософ Емануїл Кант, – це зоряне небо над головою, і моральний закон всередині мене”. Буквальні й духовні зорі… Вони ведуть нас до Христа, ведуть до Першооснови усього сущого. Тільки зуміймо побачити їх. Лишень піднімімо очі свої до безмежності нічного зоряного неба і, завмерши, прислухаймося до свого власного серця. І тоді ми почуємо ніжне дихання новонародженої Дитини, та тиху і водночас величну й могутню музику сфер: “Слава Богу на висоті, і на землі мир, і в людях добра воля”…

ЗМІЙ СТАРОДАВНІЙ…

Запитання: Чи дійсно диявол являвся Адаму і Єві в зміїному тілі? Кажуть, що до прокляття Господнього в нього були навіть крила…

Відповідь: Біблія – книга духовна. І змій стародавній, що диявол він і сатана – не що інше, як уособлення вселенського зла, “дух злоби піднебесний”. “Нині знаємо частинно, – говорить апостол Павло, – і проповідуємо частинно… Прийде час – і пізнаєм, як пізнані й ми”. Та безперечним залишається одне: Бог є Творець, Законодавець і Вседержитель. І все творить Він не хаотично (бо Бог не є Богом безладу, але порядку), а згідно з законами Своїми – законами світобудови. А закони ці передбачають розвиток творіння (матерії) від грубих її форм до тонких, духовних: від матерії неорганічної через органічну до вищої форми існування матерії – Homo sapiens (людини розумної), й аж до найвищої своєї форми – матерії обожненої, світу невидимого, духовного, ангельського.

Призначення людини – стати ангелом. Біологічне (грубо фізичне) тіло її – суть “утроба матерня”, в якій і відбувається процес розвитку душі: внутрішньої, духовної людини, створеної на образ і подобу Божі. Момент же смерті фізичного тіла це не що інше як народження людини в новій якості – у т.зв. невидимому світі, – момент воскресіння в тілі духовному. Планети всесвіту (маються на увазі населені світи, згідно зі Словом: “Господня земля, і все, що на ній, вселенна й мешканці її…” (Пс. 23.1)) в дійсності являються лише “колисками” ангельськими – створені для обоження тварі, у чому і полягає насправді сенсом усього буття.

Таким чином найбільш вірогідний розвиток подій виглядає так: до створення Землі уже існували планети з розумним життям – планети-“кухні”, планети-“колиски”, які й утворили духовний (не фізичний у грубому розумінні цього слова, але тонкофізичний, невидимий, ангельський) світ. Згадаймо лишень такі Богом дані вірші:

“Він над порожнечею північ простяг , на нічому Він землю повісив …” (Йова 26.7);

“Він Той, Хто сидить понад кругом (кулею) землі, а мешканці її – немов та сарана…” (Іс. 40.22);

“Де ти був, коли землю основував Я? Розповіж, якщо маєш знання!

Хто основи її поклав, чи ти знаєш? Або Хто розтягнув по ній шнура (чудесно виміряв і встановив усі необхідні для життя параметри)?

У що підстави її позапущувані (що є гравітація не знають учені й донині!), або Хто поклав камінь наріжний її (як Слово стало творінням, як утворилась матерія “з нічого”?),

коли разом співали всі зорі поранні та радісний окрик здіймали всі Божі сини (Здіймали всі ангели Небесні, радіючи народженню іще однієї колиски розумного, духовного життя. Це ті старші брати наші, які й самі були створені Господом не інакше, як тільки шляхом тієї-таки еволюції, що відбулась свого часу на інших, прадавніх планетах...)?” (Йова 38.1–7);

“І сказав Бог: « Нехай видасть земля живу душу за родом її…

І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив…

І створив Господь Бог людину з пороху земного…” (Бут. 1.24–2.7);

“На початку Бог створив небо та землю…” (Бут. 1.1);

“Чи ви не тому помиляєтесь, що не знаєте ані Писання, ані Божої сили?

Бо як із мертвих воскреснуть (як скинуть мертвість біологічного тіла), то не будуть женитись, ані заміж виходити, але будуть немов ангели ті на Небі” (Мк. 12.24–25);

“…то що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, про якого Ти згадуєш?

А проте вчинив Ти його мало меншим від Бога (синодальний переклад: “Не набагато меншим від ангелів”)” (Пс. 8.5–6);